Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня. Офіційною підставою для депортації стала таємна постанова Державного комітету оборони, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.
Без сумніву, тоді був здійснений акт гено- і етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності.
За різними даними, з Криму було депортовано від 180 до 230 тисяч кримських татар.
Депортованим (переважно жінки, діти, старі, оскільки усе доросле чоловіче населення воювало) давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, після чого їх звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, а звідти відправляли на «спецпоселення» на схід – в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан. У довготривалій дорозі померло багато депортованих осіб.
Злочин радянської влади мав катастрофічні наслідки як для кримських татар, так і для самого регіону.
Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим був позбавлений статусу автономії та перетворений на звичайну область РРФСР, а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки було замінено на стандартні радянські назви.
Лише в 1989 році кримським татарам було дозволено повернутися на батьківщину. Після незаконної анексії Криму у 2014 році продовжуються дискредитація та утиски кримських татар, що лишилися на півострові.
У 2015 році Верховна Рада визнала примусове виселення корінного народу Криму .
Пам’ятаємо…
